Спільне великоднє послання православного та лютеранського архієпископів: Суспільство сьогодні потребує мужності, щоби зустріти свої болючі точки

Воскреслий Христос кличе нас діяти на благо ближнього

Великоднє послання архієпископа Елії та архієпископа Тапіо Луоми

Великоднє послання надії звертається до нас у світі, де зростають невизначеність і розпач. Тривалий період стабільності й передбачуваності, здається, відійшов у минуле. Глобальна пандемія, а також війни, що прийшли до Європи та її околиць, принесли загрози також і нашій власній безпеці. Договірний світовий порядок зазнає руйнування, і світ опинився на межі торговельної війни. Зміни у глобальній ситуації ще більше посилили проблеми, серед яких багато людей у своєму житті ведуть боротьбу.

У фінському суспільстві існувала спільна воля підтримувати тих, хто в слабшому становищі. Зменшення економічних ресурсів призвело до таких скорочень, які зачіпають уже вразливі верстви населення.

Особливо тривожним ми вважаємо стрімке зростання бідності серед сімей із дітьми. Обмежені матеріальні можливості ускладнюють реалізацію батьківства та прийняття рішень, що сприяють добробуту дітей. Зростання безнадії також проявляється в погіршенні психічного здоров’я молоді. Близько п’ятої частини фінської молоді страждає на симптоми депресії. Довіра молоді до інших людей і суспільних інституцій також ослабла.

Функціональне й безпечне суспільство ґрунтується на довірі, а зміцнення довіри потребує підтримки молоді та їхніх родин. Кожен має право на безпечне, здорове середовище та на достатні соціальні й медичні послуги. Що ж говорять про цінності нашого суспільства ті рішення, які створюють передумови для того, щоб бідність, небезпека вдома та соціальна вразливість передавались у спадок?

У центрі християнського уявлення про людину — бачення її як образу Божого. Людина, створена за образом Божим, має неосяжну цінність. Це — істина, яку не можна відкинути. Нашим покликанням як християн є піклуватися про кожну людину, особливо про тих, хто потребує допомоги, незалежно від того, ким вони є та звідки походять.

Зустріч із проблемами — нелегке завдання. Наші труднощі нагадують боротьбу Христа в Гетсиманському саду. Навіть якщо ми усвідомлюємо, як слід вчинити, ми часто відчуваємо глибоке духовне та суспільне безсилля. Нам важко пройти шляхом, який Бог визначив — від безнадії та страждання до звільнення і життя.

Однак ми не можемо залишатися нерухомими перед обличчям страждання. Ми маємо запитати себе: як ми — як окремі особи, як Церкви та як суспільство загалом — можемо діяти, щоб протистояти відчаю та допомагати тим, хто страждає? Кожна людина має бути побаченою та почутою. Саме в цьому — зерно надії, але цьому зерну потрібен поживний ґрунт добрих вчинків, щоб прорости.

Послання Пасхи починається не з тріумфу і радості, але до святкування воскресіння веде шлях через людські страждання Христа. У самому серці цього шляху пульсує надія на те, що ні страждання, ні смерть не є останнім словом. Христос, Який пройшов через страждання та остаточно зламав силу смерті, кличе нас до любові без обмежень і до того, щоби ми визнавали в кожній зустріченій людині — в образі Божому — незаперечну гідність.

Виходячи з цього, ми маємо знайти мужність зустріти болючі точки нашого суспільства. Тільки після цього ми можемо говорити переконливо про надію та можливість нового життя.

Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах,  життя дарував.